Доктор Ганс Лаутеншлегер (Dr. Hans Lautenschläger)
Термін «зволожуючий крем» має різні значення залежно від того, перебуваємо ми в англомовній чи німецькомовній частині світу. У цьому контексті важливими є два терміни: зволожувачі та емоленти. Розглянемо інформацію про їх загальні риси та про принцип їхнього впливу на водний баланс шкіри.
В англомовних країнах, на питання про вплив зволожуючого крему відповіли б так: зволожуючий крем освіжає шкіру і робить її приємно м'якою, не залишаючи сухих областей. Розробники крему описали б його склад наступним чином: основні інгредієнти – емоленти, термін, що рідше зустрічається у німецькомовних країнах.
Зазвичай емоленти – це компоненти для догляду за шкірою з жирною характеристикою, які розгладжують шкіру та зменшують рівень трансепідермальної втрати вологи (ТЕПВ), тоді як у німецькому контексті догляду за шкірою зволожувачі – це зволожуючі речовини. Природні зволожувачі шкіри узагальнені терміном "Натуральний зволожуючий фактор" (НЗФ). НЗФ в основному складається з амінокислот, солей, гліцерину та сечовини, або, іншими словами, з водорозчинних речовин, що утримують воду. Отже, "німецький" зволожуючий крем по суті відрізняється від пом'якшуючого крему.
Зволожувачі та емоленти мають спільну рису: вони впливають на водний баланс шкіри, хоча роблять це по-різному. І все ж вони доповнюють один одного. Давайте поглянемо на мікросвіт води у шкірі, щоб зрозуміти, як вона працює:
- вміст води у клітинах шкіри визначає тургор, тобто внутрішній тиск у клітинах. Зі збільшенням віку тургор зменшується, отже, шкіра стає менш щільною, з'являються вільні простори. Транспортування води в клітинах контролюється певними білками, зокрема аквапоринами, що знаходяться в клітинних мембранах.
- основними компонентами позаклітинного матриксу є колаген та гіалуронова кислота. Гіалуронова кислота утримує велику кількість води та є важливим компонентом для стійкості тиску у сполучних тканинах.
- шкірний бар'єр поблизу поверхні складається з багатошарових церамідів, жирних кислот та холестерину, а також себуму із сальних залоз, що складається з ліпідів, таких як тригліцериди, сквален, жирні кислоти, віск та складні ефіри холестерину. Всі ці різні компоненти разом визначають ТЕВВ шкіри або, іншими словами, кількість води, яка випаровується у вигляді водяної пари і, отже, буде втрачена. Висока ТЕВВ зумовлює дегідратацію шкіри.
- натуральний зволожуючий фактор (склад НЗФ вже згадувався вище) шкірного бар'єру має дві функції: він зв'язує вологу у шкірі та нейтралізує радикали із навколишнього середовища.
Себум є натуральним емолентом. Прикладами натуральних варіантів у фауні є віск вовни овець (ланолін) та віск куприкової залози птахів. Вони також використовуються у догляді за шкірою, однак, менш популярні сьогодні через їхнє тваринне походження. Окремі компоненти, такі як сквален, холестерин, тригліцериди та ефіри жирних кислот служать як модель для аналогічних речовин рослинного походження або для хімічно синтезованих субстанцій.
Разом із процесом старіння шкіри змінюється і її водний баланс:
- тургор зменшується. На поверхні шкіри, як правило, з'являються зморшки, нерівності та знижується її еластичність. Також неминуче збільшується ТЕВВ;
- у процесі старіння шкіри утворення та деградація колагену та гіалуронової кислоти позаклітинного матриксу, як правило, стає незбалансованим. Здатність до зв'язування води сполучної тканини знижується;
- товщина шкіри та виробництво себуму знижується. Отже, ТЕВВ збільшується та гідратація шкіри знижується;
- регенерація шкірного бар'єру також сповільнюється. Зовнішні впливи, такі як, наприклад, вимивання природних захисних речовин після очищення шкіри, мають сильніший ефект і впливають на гідратацію шкіри та природну ТЕВВ.
Для профілактики та лікування вікових змін у водному балансі шкіри, косметичний догляд за шкірою у своєму розпорядженні має наступні групи речовин, включаючи емоленти та зволожувачі.
Емоленти (речовини з функціями ліпідів): відповідно до ефективності, дозування та залежно від стану шкірного бар'єру емоленти зменшують ТЕВВ – у крайніх випадках практично до нуля. Цей ефект називається "оклюзійним" станом. Оклюзійні умови викликають небажаний набряк шкіри та призводять до зворотних результатів, якщо природні функції шкіри були законсервовані довгий час.
Діапазон емолентів досить широкий. До цієї групи належать: натуральні олії, моно-, ди- і тригліцериди рослинного і тваринного походження, довголанцюгові та частково розгалужені складні ефіри жирних кислот, алканоламіди жирних кислот, вуглеводні, такі як сквален, сквалан, рослинний і тваринний віск, парафіни та довголанцюгові силікони.
Відповідно до здатності проникнення та біологічного розкладання, емоленти демонструють різні ефекти після їх застосування. Рослинні тригліцериди, наприклад, значною мірою розкладаються і метаболізуються через їх високу біологічну доступність. Інертні парафіни, навпаки, більш менш залишаються на поверхні шкіри і зменшують ТЕВВ протягом більш тривалого періоду часу.
Бар'єрні активні речовини: це речовини, які або присутні у шкірному бар'єрі, або мають більш менш ті ж властивості, що і цераміди, холестерин, фітостерини і довголанцюгові жирні кислоти. Іноді вони також вважаються емолентами. Слід, проте, відзначити, що вони діють інакше, оскільки безперешкодно вбудовуються у структуру шкірного бар'єру та розвивають природну, фізіологічну ТЕВВ. Шкіра захищена, але все здатна "дихати".
Зволожувачі: багатогранний клас речовин, які відрізняються сильною взаємодією між речовиною та молекулами води. Для цього необхідні не одна, а кілька гідрофільних груп в їх молекулах. У крайніх випадках вони можуть зв'язувати воду таким чином, що ми говоримо про гігроскопічні ефекти. Вода, збережена таким шляхом, більше не доступна у достатній кількості для оточуючих структур шкіри. У цьому випадку велике значення має баланс між зволожувачем та температурою, а також з атмосферною вологістю. Зволожуюча речовина може бути ефективною або неефективною залежно від місця розташування, як, наприклад, у закритих приміщеннях, у літаку, або на відкритому повітрі в літню або зимову пору. До речі, це основна причина скарг користувачів, які вважають, що їхній крем став марним. Типовими зволожуючими речовинами є: алантоїн, алканоламіни, амінокислоти, гідролізати альгінової кислоти, дигліцерил фосфат, D-пантенол, ектоїн, гліцерин, гліцерил глікозид, гліколі загалом, гліколева кислота, молочна кислота та інші AHA-кислоти; мінеральні солі, моносахариди, у томучислі замінники цукру, такі як сорбіт; фосфоліпіди, в тому числі гліцерофосфохолін і фосфатидилхолін, гідролізати білків та сечовина.
Плівкоутворюючі речовини залишаються на поверхні шкіри після нанесення і є додатковим бар'єром, що перешкоджає випаровуванню води зі шкіри. Вони допомагають трохи зменшити ТЕВВ. В якості альтернативи додатковий утримуючий ефект вологи може бути присутнім як і у разі зволожуючих речовин. Плівкоутворювальні речовини складаються із синтетичних, біосинтезованих або рослинних полімерів. Типовими представниками є екстракти водоростей, альгінова кислота, алое вера гелі, карбомери, CM-глюкан, гіалуронова кислота, поліетиленгліколі (ПЕГ), поліглютамінова кислота, поліпептиди, полісахариди та ксантанова камедь.
Питання про те, чи може гіалуронова кислота, незважаючи на її високу молекулярну масу, проникати в шкіру і чи діятиме в ній як зволожувач, обговорюється знову і знову. У цьому контексті в основному нехтують тим, що зазначена молекулярна маса є середнім значенням, розрахованим за розподілом Гаусса. Це означає, що невелика кількість дуже маленьких молекул завжди проникає.
Також на водний баланс шкіри впливають фактори росту та модуляція аквапоринів.
Як уже згадувалося вище, щоб досягти бажаного ефекту від застосування активного агента або комбінації активних агентів, слід розглянути не тільки стан конкретної шкіри, але й умови навколишнього середовища. Крім температури та вологості повітря, актуальні також атмосферний тиск і навіть сила вітру. Наведемо деякіприклади.
- Атмосферний тиск на борту літака зменшується приблизно на 20%, що відповідає приблизно перебуванню на висоті 2400 м над рівнем моря. Точка кипіння води у такому випадку становить близько 92°З замість 100°С. Отже, ТЕВВ значно підвищується, а шкіра швидко зневоднюється, ефект, який також збільшується через відносно низьку вологість повітря в літаках. Оптимальний догляд за шкірою за умов перебування на рівні моря більше не буде достатнім. Екіпажі літаків зазнають згаданого ефекту день за днем.
- Те саме стосується альпінізму. Емпіричне правило свідчить, що точка кипіння води знижується на 1°С кожні 300 м висоти. На Цугшпітці (майже 3000 м, найвища гора в Німеччині) температура кипіння тоді буде близько 90°С. Такі умови збільшують ТЕВВ і в той же час знижують зволоження шкіри в рівній мірі – найбільш очевидним доказом є сухі губи, що навіть тріскаються. Зворотний вплив надає піт, що виділяється при фізичних зусиллях, хоча, у разі чутливої шкіри, концентрований піт може призвести до подразнень.
- На додаток збільшення швидкості вітру не тільки в горах або на морі призводить до збільшення випаровування вологи зі шкіри.
- Відмінність вологості повітря у приміщеннях та на відкритому повітрі потребує високої пристосовності шкіри. Через старіння шкіри, а також бар'єрні порушення це адаптивність не може вважатися само собою зрозумілою. Деякі приклади екстремальних ситуацій:
▪ Центрально-Європейський клімат взимку, з холодним повітрям зовні та майже 100% вологістю повітря та обігрівом у приміщеннях з дуже низькою вологістю повітря: при зовнішній температурі 0°С, вологість повітря в приміщенні становить близько 25% (при кімнатній температурі 20° C).
▪ Екваторіальний Сінгапур з його задушливим повітрям зовні (32°C, 90% вологості повітря) та прохолодою у приміщеннях (20°C, при вологості повітря нижче 50% (кондиціонер).
Ефективність зволожувачів зменшується із зменшенням вологості повітря та атмосферного тиску, а також із підвищенням температури. За даних умов температури та атмосферного тиску, будь-який зволожувач буде втрачати свою ефективність і за певної міри (низькою вологістю повітря) розсіюватиме воду в навколишнє повітря. Низькомолекулярні добре проникні зволожувачі, такі як сечовина, гліцерин, гліколі, солі і т.д. при низькій вологості повітря не працюють. Навіть повторне застосування цих зволожувачів буде марним. Навпаки: повторне застосування призведе до гіпертонічної концентрації зволожувачів у шкірі, що, наприклад, може спричинити подразнення чутливої шкіри, схильної до розацеа.
Низькомолекулярні зволожувачі можна доповнити плівкоутворюючими речовинами з високою молекулярною масою, такими як гіалуронова кислота та інші полісахариди (див. вище). Якщо цього недостатньо, для зниження ТЕВВ можна збільшити дозування емолентів у вигляді ліпідних речовин, включаючи активні бар'єрні речовини. Потрібний певний досвід для того, щоб підібрати підходящий, збалансований склад, що не створює оклюзійних умов на тривалий період, які можуть перешкодити природному відновленню шкіри. У разі шкіри з розацеа є додатковий ризик, що високі дози ліпідних речовин створять ідеальні умови для типових анаеробних бактерій, які можуть спричинити різке запалення. Певною мірою може бути корисним використання ліпосомального активного агента з азелаїновою кислотою в концентрації до 1%. З метою оптимізації догляду за шкірою, з урахуванням водного балансу шкіри та відповідних умов, фахівці, які мають гарні знання про дію активних агентів, також можуть використовувати модульні косметичні системи.